Лекція 10. Політичний процес і політичні рішення (2 год.) Автор: кандитат політичних наук, доцент  кафедри українознавства ЛДІФК Скочиляс Л.С. План. Підходи до інтерпретації політичного процесу Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу Державне управління як політичний субпроцес Політичні рішення як ключова ланка політичного процесу 1. Підходи до інтерпретації політичного процесу Політичний процес пов'язаний з функціонально-динамічними аспектами політичної системи, насамперед із взаємодією з її соціальним середовищем. Процес (лат. processus – просування) – послідовна зміна явищ, станів у розвитку чого-небудь; сукупність послідовних дій для досягнення потрібного результату. Поняття політичний процес використовується звичайно в двох значеннях, які виражають відповідно його його макро- і мікровиміри. У макроаспекті його визначають як хід розвитку, узагалі відтворення політичної системи під впливом діючих на неї факторів, тобто як її універсальну динамічну характеристику. У мікроаспекті під політичним процесом розуміється деяка рівнодіюча акцій різних соціальних і політичних суб'єктів, тобто сукупність субпроцесів. Виходить, осягти сутність цього явища можна за допомогою розгляду його складових, а політична діяльність окремих учасників виступає як вихідний пункт вивчення процесу як такого. Якщо визначення політичного процесу в цілому ("макровизначення") складається на основі загальних суджень, що дозволяють зробити часткові висновки (дедукція), то "мікропояснення" по перевазі йде від окремих політичних подій до їх узагальнення (індукція). Категорію політичний процес варто відрізняти від категорії політичний розвиток, хоча при цьому обидві вони відбивають деяку комбінацію ознак чи стійкості мінливості в політичній сфері життєдіяльності суспільства. При аналізі політичного процесу розкриваються в основному відтворення інститутів і їхніх функцій, механізми функціонування, адаптації, наступності і збереження політичної системи. Таким чином, поняття політичний процес містить і динамічні, і статичні характеристики. У свою чергу категорія політичного розвитку використовується головним чином для розгляду тих сторін суспільної динаміки, що зв'язані з еволюційними реформами або революційними змінами. Розвиток поглядів на політичний процес зв'язано з розробкою трьох основних позицій: 1) мікро- і макрорівневі дослідження; 2) структурно-функціональний і динамічний аналіз; 3) поведінковий, суб'єктний і інтеракціоністський (проблема взаємодій), а також конфліктні підходи. Якщо оцінювати макро- і мікрорівневі дослідження політичного процесу за історичним часом їхньої появи, то дедуктивний спосіб макроаналізу виник, імовірно, раніш індуктивного мікропідходу. Ще в "Історії в 40 книгах" Полибий (II в. до н.е.) висловив ідеї про цілісний круговорот політичного життя, що припускає закономірний перехід держави в стани становлення, розквіту й упадка, а також намітив шістьох фаз єдиного циклу розвитку держави: монархію, тиранію, аристократію, олігархію, демократію й охлократію (гр. ochlos – чернь, юрба; буквально – влада юрби). Сучасний же етап еволюції концепцій політичного процесу відкривається в ХХ в. мікротеоріями, зв'язаними з іменами Артура Бентли (1870–1957) і Вильфредо Парето (1848–1923). Саме концепція циркуляції (круговороту) еліт, розроблена в "Трактаті по загальній соціології" Парето, дала підставу Йозефу Шумпетеру (1883–1950) назвати останнього основоположником сучасної "соціології політичного процесу". Парето бере в якості базових для своєї теорії поняття еліта (як суб'єкта і рушійної сили політичного процесу), що протидіють контреліти, а також народу, що виконує по перевазі пасивну, а не активну роль. 2. Інституційний та поведінковий рівні політичного процесу Однак дійсну революцію в розвитку теорії політичного процесу зробила книга Бентлі "Процес управління" (1908), у якій уперше докладно була розроблена концепція груп інтересів, чи "зацікавлених груп". Саме йому – одному з перших – належало т...